Байдужість - страшніша війни

 

Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.
Григорій Сковорода

Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.

Феофан Прокопович

 

Хто твердить – люблю свій народ, а не виконує своїх обов’язків перед ним, – той твердить лож.

Іван Франко

 

Не смерть страшна, не довгий час неволі, –
Не важко буть героєм проти них;
А страшно жить, запрягшись мимоволі
В ярмо дурниць та клопотів дрібних.

Павло ГРАБОВСЬКИЙ

 

Лише в умовах, що виходять за рамки нашого звичного комфортного середовища, людина здатна вчитися і розуміти щось нове. Зараз час, котрий однозначно змінить всіх нас, проте як змінить …

 

Вчора я випадково натрапила на статтю «Що робити і що не робити у кризу»  - поради директора Google Україна Дмитра Шоломко.  http://ain.ua/2014/05/09/521864

 

Скажу відверто, я згодна абсолютно зі всіма тезами статті про бізнес, фінанси, персонал, перспективи та Інтернет-комерцію, і аналогічно вважаю, що кожна криза – це насамперед шанс. Проте деякі інші "життєві" тези мене просто вразили і збентежили. Пан Дмитро Шоломко радить: «Не нервничайте из-за событий за пределами вашей ответственности. Не нужно переживать и нервничать из-за того, что происходит там с незнакомыми вам людьми и там, где вас нет. Вы должны переживать только за себя, за свою работу, семью и друзей. Все что находится за этими пределами — это не ваша ответственность и психовать по этому поводу точно не стоит.»  Навмисне не перекладала аби не змінити жодної коми та слова…До речі, першою порадою, наведеною у даній статті, було: «Ні в якому разі не читайте регулярно новини.»

 

В унісон до цієї статті натрапила у Фейсбуці на пост, в якому говорилося про те, що Львів сьогодні живе окремим життям, і за туристами та спокійною розваженою атмосферою міста навіть не здогадуєшся, що десь, хоч і за тисячу кілометрів, але іде війна. Справжня війна, на якій гинуть наші вояки, де підступно викрадають і катують, вбивають і грабують.

 

Така позиція особисто у мене викликала внутрішнє обурення - там, в тих містах, про які пишуть теперішні новини, від котрих частина людей хоче егоїстично відокремитись зосередившись на збільшенні власних прибутків, сьогодні і за мене і за всіх нас, і за нашу країну (без жодного пафосу) стоять наші військові, правоохоронці та і просто звичайні мешканці. Не читати новин і думати лише про себе – це як зрадити. Зрадити того, хто тебе щиро любить, хто вірив тобі і вірив у тебе.

А щодо кордонів власної відповідальності. То, якщо вже утрирувати це питання, то набрав з мобільного 565, перерахував 5 грн. на потребу армії і, о диво, компетенції значно розширилися. Якщо полишити сарказм останнього речення, то простіше сказати, що кожен з нас має вибір... бути людиною чи ні, бути другом чи ні, допомогти чи ні, почути чи ні...

 

Вищим моральним законом для людини є любов до людства.
Р. Фергюссон

 

Людина відбивається в своїх вчинках.
Ф. Шимер

 

Єдине, чого нам варто боятися - це самого страху.

Т. Рузвельт

 

Я згодна з рекомендаціями психологів щодо «дозування» інформації, але відокремлення і «закрити очі» ще ніколи не допомагало у жодній справі. В інтерв’ю з Іриною Пінчук, доктором медичних наук, директора Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, головного позаштатного спеціаліста МОЗ України за спеціальністю «Психіатрія і наркологія», опублікованим http://www.umj.com.ua/article/72565/yak-vberegti-psixichne-zdorov-ya-v-umovax-informacijnoi-vijni, також є схожа порада, яка звучить: « …обмежити кількість надходження травмуючої, негативної інформації. Робити це необхідно свідомо, розуміючи, наскільки негативним на особисте психічне і фізичне здоров’я може бути її вплив.»

 

В цій самі статті перелічуються групи осіб, котрі найбільш вразливі після горезвісних подій Євомайдану. Тепер маємо іншу війну, нових прямих та непрямих жертв, нові групи ризику. Перефразовуючи відому фразу Гамлета я себе і вас питаю : Читати чи не читати? Переживати чи ні?

 

Для мене це питання лежить більше в етичній площині. В контексті самоусвідомлення, самоповаги, гідності … Ми вже частина цієї війни, навіть якщо у нас не їздять танки і не вибухають снаряди.

 

«Війна змінює людину, роблячи когось краще, а когось набагато гіршим, ніж він був. З війни ніхто не повертається таким, яким туди пішов.» (Алі Апшерон / ВІЙНА)

 

Ми вже на війні.

 

А якими повернемося ми?