Влітку я стала одним з багатьох
свідків падіння та травмування дитини, прямісінько на центральній алеї біля повороту до «Маленької Скандинавії» у Парку культури та
відпочинку. Хлопчик бавився з братом, впав і розбив голову, і батько намагався
його заспокоїти і одночасно зупинити кров.
Знаєте, кілька хвилин дитина кричала і ніхто не реагував, хоч місце
людне і поруч було багато відпочивальників. Я і сама загальмувала, і лише за
кілька хвилин підійшла запитати чи потрібний перекис чи щось інше, бо живу поруч і якщо треба то
збігаю принесу. На що батько відповів що
викликатиме швидку.
Відразу скажу, що для мене будь-який вигляд
крові є дуже стресовим і за хвилю я була змушена триматися за свого друга аби
не втратити свідомість, тому, звісно з мене реальної помочі було б не багато…
Але, найголовніше, що опісля почали підходити люди… Небайдужі люди. Ми ж усі
чуйні, добрі, небайдужі. Так чому ми так не поспішаємо надати допомогу?
Такий феномен насправді існує. Чим
більше людей поруч, тим менша ймовірність що потребуючому нададуть допомогу. Його досліджували психологи Бібб Латан і Джон Дарл.
Коли випробуваний думав, що він єдиний свідок - на допомогу кинулися 85%. Коли
поруч знаходився ще один чоловік - допомагали 65%. Коли випробуваний знав, що є
ще 4 свідка, - на допомогу приходив тільки 31%. Не буду окремо розписувати, але якщо вас зацікавило це питання, то знайдіть інформацію про феномен Кітті Дженовезе.
У книзі Роберта Чалдіні «Психологія
впливу» таку реакцію він пояснює станом невизначеності . «Головне – це зрозуміти,
що спостерігачі, якщо їх декілька, не допомагають скоріше тому, що вони не
впевнені в необхідності надання допомоги, а не тому, що вони черстві за своєю
природою.»
Думаю, що кожен з нас був свідком
таких ситуацій і ще більше впевнена, що ми гальмували, зважуючи потрібно чи не
потрібно щось вчинити? Лише перегляньте останню стрічку ...
Насправді ця ситуація жахлива і
страшна одночасно, адже будь-хто може у неї потрапити та отак серед людей
опинитися без допомоги. Що ж робити,
якщо вам потрібна допомога?
Я знову ж таки процитую згадану вище
книгу: «…головне у критичній ситуації - розвіяти сумніви оточення щодо вашого
стану та їхньої відповідальності. Заявляйте відкрито, наскільки це можливо, що
ви потребуєте допомоги. … І вимагайте допомоги в окремого індивіда з групи
глядачів…. Вибирайте одну людину і доручайте що-небудь саме їй. В іншому
випадку будь-яка людина в натовпі припустить, що хтось інший повинен допомогти,
допомагає або уже допоміг…»
Автор радить звертатися до конкретної
людини з конкретним проханням зателефонувати в швидку, допомогти піднятися, перев’язати
рану тощо…
Особисто я знаючи про цю особливість
людської психіки тепер зовсім інакше дію у таких ситуаціях. Щоправда,
останнього разу, коли я зателефонувала до поліції бо на вулиці лежав без тями чоловік,
вони перетелефонували уточнити чи це не бомж, чи він «нормально вбраний». Було
гидко, бо всі, абсолютно всі, заслуговують на допомогу.
Дехто з моїх знайомих жартує, що мене
вже знають в поліції, бо я телефоную про всіх алкоголіків, котрі знепритомніли
на вулиці. Але я не можу говорити про причини стану, але точно не повинна
залишати людину без допомоги.
Тому просто величезне прохання – не бійтеся
зайвий раз перепитати чи потрібна допомога та зателефонувати до відповідних
служб. А якщо раптом ви потрапили у таку ситуацію, зверніться конкретно до
когось з оточуючих та чітко вкажіть яку дію від нього очікуєте.
Щиро бажаю усім здоров’я, щастя та добра.
Немає коментарів:
Дописати коментар